Моя девочка) Я зараз не знаходжусь на территории України. Так, можливо я одна з тих хто тікає з нашої країни заради кращого майбутнього. В моему випадку- це пошук кращої освіти. Проте від свого коріння, від свого роду не втечешь. Нажаль, нас багато. Але в душі кожного з нас залишаться той самий палаючий вогник України. Зараз не маючи змоги щось вдіяти, проте пильно спостерігаючи, я всім сердцем підтримаю український народ. Теперь після всіх подій, коли в мене питають звідки я, можно гордо відповісти: "Я з України!" І нажаль тільки зараз кожен зрозуміє де є така країна і запитають як там на війні. Нажаль тільки зараз. Адже коли я тільки приїхала, половина людей і не знали про існування України. Дійсно прикро те, що про нас дізнались тільки після таких радикальних, жахливих кровавих подій. Ніхто тут не знає Тараса Шевченка, Лесю Українку, Ліну Костенко, навіть не всі здогадаються, що Україна вже 22 роки незалежна держава. Мене і досі відносят до росіян і навіть гадають що Україна це частина Росії. Це не так! Україна- чарівна молода незалежна держава. І мене переповнює гордість за наш народ, мене переповнює гордість, коли іноземці, сидячи поруч у літаку на Київ розповідають яке це чарівне місто, мене переповнює гордість, що "Я Українка!"
Автор зображення та тексту
Братанчук Єлизавета
